Главная страница
qrcode

Білет 1 Анатомо- фізіологічні особливості доношеного новонародженого. Особливості догляду


НазваниеБілет 1 Анатомо- фізіологічні особливості доношеного новонародженого. Особливості догляду
Дата12.08.2019
Размер0,97 Mb.
Формат файлаdocx
Имя файла152866619117577.docx
ТипДокументы
#77253
страница1 из 31
Каталог
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31

Білет №1

Анатомо- фізіологічні особливості доношеного новонародженого. Особливості догляду…

Доношена новонароджена дитина – це дитина, яка народилася між 38 – м та 42 –м тижнями вагітності з довжиною тіла понад 45 см (в середньому 50 – 52 см) і масою понад 2500 г (в середньому 3200 – 3500 г).

Ознаки зрілості доношеної дитини:

        Голосний крик;

        Активне смоктання;

        Добре утримування тепла;

        Активні, але безладні, атетозоподібні рухи;

        Підвищений тонус м’язів згиначів;

        Наявність безумовних рефлексів: ссання, ковтання, долонно – ротового, хапального, повзання, ходьби, спинного хребта;

        Дія світла сприяє звуженню зіниць, заплющенню очей, відкиданню назад голови;

        Добре розвинений дотик, слух;

        Присутня реакція на неприємний смак і запах;

        Солона, гірка, кисла їжа викликає неспокій, посилене слиновиділення.

Морфологічна зрілість доношеної новонародженої дитини:

        Виражена закрученість всього ребра верхньої частини вушної раковини;

        Твердість верхньої частини вушної раковини (оцінюється за допомогою пальпації);

        Чітко видно грудний сосок, край ареоли піднімається над шкірою;

        Діаметр грудної залози більший 10 мм (оцінюється за допомогою пальпації великим і вказівним пальцями);

        Шкіра непрозора (оцінюється під час огляду із застосуванням легкого шкрябання), ледь помітні або зовсім непомітні кровоносні судини;

        Поперечні та поздовжні складки розташовані по всій стопі (оцінюються під час огляду максимально випрямленої стопи);

        Волосяний покрив покриває тільки плечі і пахвинні ділянки або повністю відсутній (оцінюється під час огляду спини в положенні “плавця”).

Функціональну зрілість доношеної новонародженої дитини визначають за:

        Здатністю підтримувати постійну температуру тіла;

        Наявністю смоктального і ковтального рефлексів;

        Нормальним м’язовим тонусом;

        Достатньою руховою активністю;

        Наявністю емоційних реакцій;

        Добре вираженими фізіологічними рефлексами;

        Відсутністю зригування;

        Відсутністю ціанозу;

        Відсутністю приступів асфіксії.

Особливості шкіри новонародженої дитини:

        Гладенька;

        Еластична;

        Бархатиста;

        В перші години після народження бліда, згодом набуває яскраво – червоного кольору;

        У ділянці плечового поясу, між лопатками може бути вкрита пушковим волоссям;

        Дещо набрякла;

        На кінчику і крилах носа, рідше на щоках, чолі, підборідді виявляються білі, в просяне зерно, утворення що виступають над поверхнею шкіри і являють собою закупорені вивідні протоки з сальних залоз (milia); зникають самостійно через 1-2 тижні після народження;

        У складках шкіри, рідше на всій її поверхні, є сироподібна змазка, в склад якої входять злущені епітеліальні клітини верхнього шару шкіри, холестерин, глікоген. Вона захищає шкіру від механічних подразнень, охолодження, має антибіотичні властивості, містить ретинол;

        Епідермальний шар тонкий і ніжний;

        Сполучна тканина розвинута слабо;

Особливості придатків шкіри:

а) волосся:

        довжина волосся на голові сягає 2 см;

        сповільнений ріст волосся в перші два роки життя;

        відсутня серцевина;

б) нігті:

        сягають дистальних країв останньої фаланги;

        в перші дні життя настає тимчасова затримка росту нігтів, що проявляється появою на нігтьовій пластинці “фізіологічної” полоски;

в) сальні залози:

        поширені по всій шкірі, крім долонь і підошв;

        у новонароджених можуть перероджуватись у кисти (milia) в ділянці носа, на щоках;

г) потові залози:

        недостатньо розвинені вивідні протоки потових залоз;

        недосконалість потовиділення;

        загальна кількість потових залоз така ж як у дорослих, а на одиницю поверхні шкіри – значно більша.

        найшвидше завершується формування потових залоз на лобі і потилиці.

М’язова система:

        Розвинена недостатньо;

        М’язові волокна у 5 разів тонші, ніж у дорослих;

        М’язові волокна короткі, бліді, мають недостатньо виражену поперечну смугастість;

        М’язові волокна мають менше скоротливих білків (міозину та актину), більш еластичні, сильніше розтягуються, збільшуються у 2 і більше разів при розтягуванні;

        Міститься більше води, мало неорганічних речовин і міоглобіну;

        Виражений гіпертонус м’язів – згиначів (переважання функціональної активності палідарної системи і недорозвиток стріарної).

Кісткова система.

        Переважання хрящової тканини над кістковою;

        Кістки містять більшу кількість води, менше мінеральних речовин;

        Значно еластичніші, м’які, менш ламкі;

        Травми можуть бути без переломів кісток;

        Переломи за типом “зеленої гілки” ;

        Кістки можуть легко деформуватися (дитина з народження повинна спати на твердій поверхні);

        Кістки черепа рухливі, так як відкриті стрілуватий, вінцевий і ламбдовидний шви;

        Бічні тім’ячка закриті;

        Заднє тім’ячко може бути відкритим (у 25 % новонароджених);

        Переднє (велике) тім’ячко завжди відкрите;

        Грудна клітка має бочкоподібну форму, ребра прикріплені під прямим кутом;

        Хребет прямолінійний, не має фізіологічних вигинів;

Нервова система.

        Головний мозок новонародженого має відносно більші розміри і масу;

        Мозкові звивини менш виражені, багато з них відсутні;

        Клітини кори головного мозку мають ембріональний характер будови (мають відносно більше ядро, не мають дендритів);

        Переважає функціональний вплив симпатичної нервової системи.

Органи дихання:

        Альвеоли плода не містять повітря, вони заповнені рідиною, яка продукується легенями;

        Після народження з першими дихальними рухами легені розправляються і заповнюються повітрям, частина фетальної рідини виділяється через рот і ніс під час вагінальних пологів, а решта рідини поступово розсмоктується, легеневі артерії збільшують свій просвіт, покращується легенева циркуляція;

        Починає функціонувати мале коло кровообігу;

        Ніс у новонародженого малий, ходи звужені, хрящі м’які;

        Слизова оболонка ніжна, добре васкуляризована, дуже вразлива;

        Додаткові пазухи носа недорозвинуті;

        Слухова труба коротка і широка, розміщена горизонтально;

        Горло, гортань, трахея і бронхи відносно вузькі, з м’якими хрящами, слабо розвиненою еластичною тканиною;

        Грудна клітка діжкоподібна, ребра м’які, податливі, розміщені майже горизонтально, тому мала екскурсія легень;

        Дихання через рот майже неможливе, так як язик відтісняє надгортанник дозаду.

        У доношеної новонародженої дитини сурфактант (поверхнево – активна речовина) забезпечує повне розправлення легень.

Механізм першого вдиху:

        Під час пологів в організмі дитини підвищується вміст вуглекислоти;

        Одночасно зменшується концентрація кисню;

        Ці зміни викликають розвиток метаболічного ацидозу;

        Діють температурні, тактильні та інші зовнішні рефлекторні подразники;

        Сукупність перерахованих факторів, впливаючи на дихальний центр, збуджують його;

        Виникає перший вдих, з’являються нерегулярні поодинокі дихальні рухи, згодом налагоджується правильне, ритмічне дихання;

        Механізм заповнення повітрям легень полягає у виникненні після першого вдиху негативного присисного тиску.

Серцево – судинна система.

        Після перев’язки пуповини припиняється плацентарний кровообіг;

        Починає працювати мале коло кровообігу;

        З легень кров поступає у ліве передсердя;

        Тиск в лівому передсерді зростає;

        Закриваються і згодом заростають овальний отвір (у міжпередсердній перетинці) і артеріальна протока (боталова);

        Кровообіг у новонародженого здійснюється вдвічі швидше, ніж у дорослих;

        Розміри серця відносно грудної клітки значно більші, ніж у дорослих, розміщення його більш високе;

        Пульс у перші дні життя складає 140 – 160 ударів за 1 хвилину;

        Максимальний артеріальний тиск у новонароджених становить 70 – 74 мм рт. ст. (9,3 – 9,9 кПа), мінімальний – 35 – 50 мм рт. ст. (4,7 – 6,7 кПа).

Система травлення:

        Ротова порожнина у новонароджених відносно мала, має ніжну, добре васкуляризовану слизову оболонку, яка є досить сухою, вразливою, легко травмується;

        Секреція слини недостатня, її реакція слабокисла, що сприяє інфікуванню ротової порожнини, розвитку молочниці;

        Стравохід відносно довший, розміщений вище, ніж у дорослих, що забезпечує майже одночасне ковтання і дихання;

        Шлунок розташований більш горизонтально, форма його змінюється в залежності від наповнення їжею;

        Анатомічна ємність шлунка новонародженого складає 35 мл, а фізіологічна – 5 –7 мл;

        М’язи кардіального відділу шлунка розвинені слабше, ніж м’язи воротаря, тому у новонароджених часто спостерігаються відригування і блювання;

        Недосконала інервація та нервова регуляція шлунка може призвести до явищ пілороспазму;

        Шлунковий сік у новонароджених характеризується зниженою кислотністю та ферментативною активністю, що зумовлює недостатню захисну функцію, його кількість невелика (складає 1/10 об’єму секреції дорослих);

        Тонка і товста кишки у новонароджених відносно довші, більш рухливі, добре виражені перистальтика і антиперистальтика, це сприяє виникненню інвагінації;

        Велика рухливість кишок сприяє зміщенню апендикса, а тому можливе його нетипове розташування;

        Слизова оболонка кишок має високу проникність для мікроорганізмів і токсинів, вона ніжна, вразлива, добре васкуляризована, має багато лімфатичних вузлів;

        Печінка у новонародженого є одним з найбільших внутрішніх органів, повнокровна, бідна на сполучну тканину, займає майже половину об’єму черевної порожнини, вона функціонально незріла, тому часто втягується у

патологічний процес при інтоксикації та інфекції.

Печінка новонародженого недостатньо продукує фермент глюкуронілтрансферазу, який бере участь у зв’язуванні вільного білірубіну, тому виникає фізіологічна жовтяниця.

Знижена здатність печінки до синтезу протромбіну та інших чинників згортання крові, що зумовлює схильність до геморагічного синдрому.

Низька глікогеносинтезуюча функція печінки.

        Відразу після народження вміст кишок стерильний, однак через кілька годин до них потрапляє сапрофітна мікрофлора (біфідумбактерії, непатогенна кишкова паличка, тощо), при природньому вигодовуванні переважають біфідум – бактерії, при штучному – кишкові палочки. Зразу після народження під час випорожнень відходить меконій, який є першородним калом і являє собою густу, в’язку масу, темного кольору (дьогтеподібний), без запаху, пізніше перехідний кал, який згодом стає золотисто – жовтим;

        Частота випорожнень у новонароджених – до 3 разів за добу. При відсутності меконію у перші дні життя слід запідозрити зарощення (атрезію) прямої кишки або відхідника;

Органи сечовиділення:

        Нирки порівняно з масою тіла у новонароджених більші, їх можна про- пальпувати;

        Мають знижену функціональну активність у першу добу життя, тому спостерігається олігурія (зменшене виділення сечі) або анурія (відсутність виділення сечі);

        З 3 – 4-го дня кількість сечовипускань збільшується до 20 – 25 разів на добу, за один раз виділяється 10 – 15 мл сечі;

        Відносна щільність сечі при народженні висока (1008 - 1013), з 5 – 6-го дня знижується (1002 - 1004);

        Реакція сечі в перші дні життя різко кисла (рН 5,4 – 5,9), згодом стає слабо кислою, а до кінця періоду новонародженості сягає 6,9 – 7,6.
Особливості догляду за новонародженим у палаті новонароджених:

        Сумісне перебування в одній кімнаті матері і дитини в післяпологовому відділенні.

        Щоденний туалет новонародженого.

        Догляд за пупковим залишком.

        Термометрія, антропометрія.

        Сповивання новонародженого.

Кір. Етіологія. Епідеміологія.Клінічні ознаки . Лікування. Профілактика.

Кір – вірусна інфекція, що передається повітряно-краплинним шляхом, характеризується циклічним перебігом, синдромами інтоксикації, катарального запалення дихальних шляхів, кон’юнктив та екзантеми.

 

Етіологія          Крупний міксовірус

 

Епідеміологія  – Джерело – хворий

                          – Шлях передачі – повітряно-краплинний

                          – Сприйнятливість – загальна, індекс сприйнятливості 98 % з 6-8 місяців

 

Патогенез        

1.     Вхідні ворота – слизові оболонки верхніх дихальних шляхів (фіксація вірусу), потрапляє в регіонарні лімфовузли.

2.     Вірусемія (перша хвиля).

3.     Потрапляє в органи ретикулоендотеліальної системи, реплікується.

4.     Друга хвиля вірусемії:

      втягнення ЦНС, слизових трахеї, бронхів, кишківника

      запалення, деструкція, звільнення вірусу

      вторинний імунодефіцит, нашарування бактеріальної флори

      формування ускладнень

 

Діагностичні критерії

 

Інкубаційний період 9-17 днів; 21 день у тих, хто отримав гамаглобулін, препарати крові, імунодепресанти у періодм після контакту.

 

Катаральний період

 

1.     Триває 3-4 дні.

2.     Катар верхніх дихальних шляхів, що наростає.

3.     Субфебрилітет, інтоксикаційний синдром.

4.     Поява кон’юнктивіту, світлобоязні на 2-3 добу.

5.     Поява енантами, плям Філатова-Копліка за 1-2 дня до періоду висипань.

Період висипань

 

1.     З’являється на 4-5 добу, триває 3-4 дні.

2.     Посилюються катаральні явища (ларингіт, риніт, кон’юнктивіт).

3.     Підйом температури, інтоксикаційний синдром максимально виражений

4.     Висипка плямисто-папульозна, насичено-червоного кольору, на незміненому фоні шкіри, схильна до злиття, характерна етапність:

         І доба – за вухами, на обличчі;

         ІІ доба – на шиї, плечовому поясі, верхній частині тулуба

         ІІІ доба – поширюється на весь тулуб, руки, проксимальну ділянку ніг

         IV доба – на всі нижні кінцівки

Висипка завершується пігментацією (зберігається етапність)

Період пігментації

 

1.     Пігментація висипки (етапна) завершується висівкоподібним лущенням

2.     Нормалізація температури тіла, проходить інтоксикація.

3.     Зменшуються і зникають катаральні явища (7-9 день від початку висипки)

 

 

 

 

Період реконвалесценції.

 

         Лущення шкіри

         Корева анергія (3-4 тижні)

Класифікація

 

За формою:        типова,

                            атипова      - абортивна

-         мітигована

-         гіперергічна

-         стерта

-         безсимптомна

-         кір у щеплених

-         кір при антибіотико- та гормонотерапії

 

за ступенем тяжкості:    

- легка

-         середньотяжка

-         тяжка (без геморагічного синдрому, із геморагічним синдромом)

 

За перебігом:      - гладкий (неускладнений)

                            - негладкий (ускладнений)

ПАРАКЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ:

1. Загальний аналіз крові - лейкопенія, лімфоцитоз, еозинофілія, тромбоцитопенія;

1.     Цитологічне дослідження (цитоскопія) мазків-відбитків з ротоглотки – виявлення типових для кору багатоядерних гігантських клітин;

2.     Серологічні методі (РТГА та РПГА) – збільшення титру антитіл в динаміці в 4 та більш разів;

3.     Імуноферментний аналіз (ІФА) – виявлення антитіл до вірусу кору класу Ig M (гострий період), наростання титру класу  Ig G  в 4 рази та більше (перенесена хвороба).

 

Лабораторна діагностика

 

-         цитологічне дослідження виділень з носа, імунофлюоресценція

-         серологічні методи: РТГА, РПГА

 

Лікування:

 

1.     Хімічно, механічно щадна їжа.

2.     Догляд за ротовою порожниною.

3.     Десенсибілізуючі (діазолін 1-3 мг/кг, тавегіл, супрастін, фенкарол, піпольфен).

4.     Симптоматична терапія: жарознижуючі (парацетамол 10-20 мг/кг, тайленол, ефералган); краплі в ніс (галазолін, нафтізин 0,05% по 1-2 краплі 2-3 рази на добу); краплі в очі (20% сульфацилат натрію 1-2 краплі 3 рази на день); протикашльові засоби (тусупрекс, стоптусин).

5.     Полівітаміни.

6.     При тяжких формах преднізолон 1-2 мг/кг на добу коротким курсом

7.     При бактеріальних  ускладненнях – антибактеріальна терапія (пеніциліни, макроліди, цефалоспорини).

 

Профілактика:

 

1.     Ізоляція хворого (госпіталізують ускладнені, тяжкі форми, дітей до 2 років, за епідеміологічними показами), типовим кором на 4 доби від появи висипки, при ускладненнях – на 10 діб з часу появи висипки.

2.     Провітрювання.

3.     Контактні (не щеплені), що не отримали -глобулін, препарати крові, імунодепресанти, ізолюються на 17 діб, ті що отримали – на 21 день.

4.     Пасивна імунізація -глобуліном (не вакцинованих, що не хворіли, віком 3 міс.-2 роки, ослабленим) 3 мл на 3-5 день від контакту.

 

Активна профілактика:

        Живою коревою вакциною з штаму Л-16 у 12-15 міс. одноразово, підшкірно 0,5 мл, або тривакциною MMR (проти кору, паротитної інфекції, краснухи).

        Ревакцинація у 6 років (серонегативні, з відсутнім імунітетом).

        У 11 років, якщо не були щеплені у 6 років.

                                                                              

Визначення поняття анемії. Класифікація анемій у дітей.

Анемія характеризується зниженням кількості еритроцитів і кількості гемоглобіну в одиниці об'єму крові.

     Анемія – різний за етіологією та патогенезом паталогічний стан, що характеризується зменшенням кількості еритроцитів та/або концентрації гемоглобіну в одиниці об’єму крові відносно   вікових та статевих норм, наявністю симптомокомплексу клінічних проявів внаслідок порушення процесів оксигенації тканин.

Класифiкацiя анемiй

     За механiзмом анемiї розподiляються на 3 групи:

     1)      анемiї, що виникають на тлi порушеного кровотворення (дефiцитнi, апластичнi);

     2)       анемiї внаслiдок пiдвищеного руйнування еритроцитiв (гемолiтичнi);

     3)      анемiї, що пов’язанi з крововтратою (постгеморагiчнi).

               Наводимо детальнiшу класифiкацiю  анемiй, що розроблена Л.I.Iдельсоном (1979) i враховує комплекс чинникiв, якi сприяють розвитку анемiї.

     I. Анемiї, що пов’язанi з кровотратою:

     1.      Гострi постгеморагiчнi анемiї.

     2.      Хронiчнi постгеморагiчнi анемiї.

     II. Анемiї, що пов’язанi з порушенням кровотворення:

     1.      Анемiї, що пов’язанi з порушенням утворення гемоглобiну:

     -        анемiї, що пов’язанi з дефiцитом залiза (залiзодефiцитнi анемiї);

     -        анемiї, що пов’язанi з порушенням синтезу чи утилiзацiї порфiринiв ( сидероахрестичнi анемiї);

     2.      Анемiї, що пов’язанi з порушенням  синтезу ДНК i РНК (мегалобластнi анемiї):

     -        анемiї, що пов’язанi з дефiцитом вiтамiну В12  (В12 – дефiцитна анемiя);

     -        анемiї, що пов’язанi з дефiцитом фолiєвої кислоти (фолiєводефiцитна анемiя).

     3.      Анемiї, що пов’язанi з порушенням процесiв подiлу еритроцитiв (дизеритропоетичнi анемiї):

     1)      спадковi дизеритропоетичнi анемiї;

     2)      набутi дизеритропоетичнi анемiї.

     4.      Анемiї, що пов’язанi з пригнiченням пролiферацiї клiтин кiсткового мозку (апластичнi та гiпопластичнi анемiї):

     1)      спадковi форми;

     2)      набутi форми.

     III. Анемiї, що пов’язанi з пiдвищеним руйнуванням еритроцитiв (гемолiтичнi анемiї).

     1.      Спадковi гемолiтичнi анемiї:

     -        спадковi гемолiтичнi анемiї, що пов’язанi  з порушенням мембрани еритроцитiв;

     -        спадковi гемолiтичнi анемiї, що пов’язанi  з порушенням активностi ферментiв еритроцитiв;

     -        спадковi гемолiтичнi анемiї, що пов’язанi  з порушенням  структури чи синтезу гемоглобiну.

     2.      Набутi гемолiтичнi анемiї:

     -        гемолiтичнi анемiї, що пов’язанi з впливом антитiл (iзоiмуннi, трансiмуннi, гетероiмуннi, аутоiмуннi);

     -        гемолiтичнi анемiї, що пов’язанi  зi змiною структури мембрани, обумовленою соматичною мутацiєю (хвороба Маркiафави- Мiкелi);

     -        гемолiтичнi анемiї, що пов’язанi з механiчним пошкодженням оболонки еритроцитiв;

     -        гемолiтичнi анемiї, що обумовленi хiмiчним пошкодженням еритроцитiв;

     -        гемолiтичнi анемiї, що обумовленi нестачею вiтамiнiв (дефiцит вiтамiнiв Е, В12, фолiєвої кислоти);

     -        гемолiтичнi анемiї, що обумовленi руйнуванням еритроцитiв паразитами (плазмодiй  малярiї).

               Залежно вiд концентрацiї гемоглобiну i  кiлькостi еритроцитiв в одиницi об’єму  кровi видiляють три ступеня тяжкостi анемiї:

     1.         Легка анемiя – вмiст гемоглобiну в межах 110-90 г/л , кiлькiсть еритроцитiв знижена до 3,5-3,0 х 10 12/л.

     2.         Анемiя середньої тяжкостi – гемоглобiн  в межах 89-70 г/л, кiлькiсть еритроцитiв знижена до 3,0-2,5 х 10 12/л.

     3.         Тяжка анемiя – вмiст гемоглобiну менше 70 г/л,  кiлькiсть еритроцитiв менша 2,5 х 10 12/л.

     Залежно вiд фукцiонального стану кiсткового мозку, його здатностi до регенерацiї i компенсацiї видiляють наступнi анемiї:

     1.      Регенераторнi  - ретикулоцитоз вiд 15 до 50 ‰ (1,5-5 %).

     2.      Гiперрегенераторнi – ретикулоцитоз вище 50 ‰ (бiльше 5 %).

     3. Гiпо- чи арегенераторнi – низький ретикулоцитоз, який неадекватний ступеню тяжкостi анемiї чи вiдсутнiсть ретикулоцитiв в периферичнiй кровi. Пiдрахунок ретикулоцитiв ( молодих еритроцитiв) здiйснюють на 1000 еритроцитiв. В нормi вмiст ретикулоцитiв в кровi  2- 15 ‰ (0,2-1,5 %).

     Норму вмiсту гемоглобiну в одному еритроцитi (33 пг) умовно приймають за одиницю i позначають як  колiрний показник (КП). Залежно вiд величини КП  видiляють три форми анемiї:

     1.      Нормохромнi – КП = 0,85 – 1,0

     2.      Гiпохромнi – КП < 0,85

     3.      Гiперхромнi – КП > 1,0

     Залежно вiд величини середнього об’єму еритроцитiв анемiї подiляють на:

     1.      Нормоцитарнi – 80-90 мкм3;

     2.  Мiкроцитарнi -    < 80 мкм3;

     3.  Макроцитарнi -   > 94 мкм3.

Становлення гормонального фону в організмі дитини.

Гормони – це особлива група біологічно активних речовин, яка виробляється в нашому організмі і робить вплив на функціонування внутрішніх органів і тканин. Виробляються гормони як спеціальними органами, такими як щитовидна, вилочкова, підшлункова залоза, надниркові залози, яєчники та ін, так і окремими ендокринними клітинами, які розкидані по всьому організму.

За допомогою гормонів регулюється ріст і розвиток організму, робота всіх його органів і систем, а також забезпечується адекватна реакція на зміни, що відбуваються у зовнішньому середовищі. Гормони також беруть участь у психічній діяльності людини, з їх допомогою формуються наші емоційні реакції.

Існує такий термін, як пубертат. У перекладі з латинської язика воно означає «покриватися волоссям». Цей період позначає час інтенсивних змін на ранній стадії підліткового віку.

Протікання процесу гормональних змін

Головну роль в цьому періоді відіграє гіпоталамус. У ньому підвищується секреція речовин, які виробляють велику кількість гормонів з 8 до 14 років. Вони називаються гонадотропіни. Гонадотропіни однакові як у хлопчиків, так і у дівчаток. Що стосується чоловіків, то ці гормони сприяють збільшенню тестостерону, а у дівчаток – естрагону.

У більшості підлітків першими симптомами інтенсивних фізіологічних змін є збільшення яєчок (для хлопчиків), молочних залоз (для дівчаток). Це відбувається ближче до 14 років. Відповідними ознаками на підвищення гормонів є зовнішні симптоми дозрівання. У підсумку все це називається додаткові статеві ознаки.

Інтенсивне зростання волосяних покривів (це стосується і хлопчиків і дівчаток) і окремо у дівчаток набухання молочних залоз – це найперші ознаки фізіологічних змін. Після цього дитина починає швидко зростати і рівень статевих гормонів підвищується. Разом з цим зростає інсуліноподібний фактор росту I і зростання гормонів. За їх сигналу припиняється ріст кісток.

Дівчинки дозрівають швидше на 2 роки, чим хлопчики. Тому вони бувають вище своїх однолітків. Крім цього, зростають і статеві органи.

Фізіологічні зміни мають одну відмінність між дівчатками і хлопчиками – це зростання.

Естроген у дівчаток стимулює гормон росту сильніше, чим тестостерон у хлопчиків. У багатьох дівчаток менструальний цикл починається з 12 років. У хлопчиків в період змін збільшується передміхурова залоза.

У зв’язку з зростанням гортані, змінюється голос. Це відбувається в обох статей. Більш драматично цей процес відбувається у хлопчиків. В цей період вони починають соромитися свого голосу.

Через 2 роки, після появи волосся лобкової зоні, починається їх зростання в області пахв. Є можливість появи прищів на обличчі. Це пов’язано з підвищеними сальними залозами.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31

перейти в каталог файлов


связь с админом