Главная страница
qrcode

Практичне заняття на тему ПЕРСОНАЖ (1). Персонаж, засоби розкриття його характеру


Скачать 123,5 Kb.
НазваниеПерсонаж, засоби розкриття його характеру
Дата19.06.2019
Размер123,5 Kb.
Формат файлаdoc
Имя файлаПрактичне заняття на тему ПЕРСОНАЖ (1).doc
ТипМетодичні вказівки
#76461
Каталог

Практичне заняття 5 на тему: « Персонаж, засоби розкриття його характеру»
План.

1. Персонаж: питання термінології, шляхи створення.

2. Типи персонажів.

3. Образ-персонаж і прийоми його створення:

а) ім’я персонажа та його портрет;

б) побут (речі, житло, їжа та ін.), форми поведінки та мова;

в) поняття психологізму, його форми, прийоми висвітлення внутрішнього світу персонажа. Можливості літературних родів для розкриття внутрішнього світу людини.

Методичні вказівки
В системі літературознавчих категорій літературний характер посідає особливе місце. Адже якщо література справді є «людинознавством», як казав М. Горький, то літературознавство, розкриваючи сутність літератури, так чи інакше прагне до прояснення цієї властивості. Приступаючи до розгляду літературного характеру, звернемо увагу саме на особливості образу людини, образу-персонажа.

Відома дослідниця Л. Гінзбург у книзі «О литературном герое» (Л., 1979. - С. 5) писала: «Литературным героем писатель выражает свое понимание человека, взятого с некоторой точки зрения, во взаимодействии подобранных писателем признаков». Літературний характер, як і будь-який художній образ, «зроблений», змодельований автором. Життєподібність персонажів у реалістичних творах - результат кропіткої роботи письменника, тривалого історичного розвитку образу людини в літературі та мистецтві в цілому.

Подумайте, яким чином відбувається сотворіння образу людини? Чим відрізняється створений образ від прототипу?

Погляньмо, як розвивалося зображення людини в російському іконопису ХІІ - ХVІІІ ст. Найдавніші ікони суворі й канонічні. Такими є, наприклад, твори новгородської школи. З кінця ХІV ст. все частіше проявляє себе гуманістичне начало. Але навіть людський ідеал Андрія Рубльова не руйнує канони живописного зображення. З ХVІІ ст. вже широко розповсюджуються багатофігурні, сюжетні ікони, а на початку ХІХ ст. змінюється й сам стиль майстрів, він поступово наближається до світської традиції, до просторового перспективного зображення. Для західноєвропейського живопису епохи Відродження освоєння перспективи стало революцією. З’явилася нова техніка, яка розімкнула звичні рамки живопису й уможливила життєподібне зображення людини.

Знайдіть репродукцію картини когось із італійських майстрів доби Відродження й спробуйте проаналізувати, якими прийомами художник користується, щоби створити життєподібне зображення.

Чи відбувалося щось подібне в літературі? Безумовно, але як мистецтво часове, вона прагнула до своєрідної просторовості, до образотворчості, моделюючи образ людини, який у сприйнятті читача міг би створити уявлення, що воно відповідає реальному життю. Живопис поступово звільнюється від канонів площинного, статичного відображення реальності, література теж долала свою часову зосередженість, кращим виразником і носієм якої був і лишається сюжет, адже в ньому - послідовність, ланцюжок подій. Ціллю цього руху й результатом його було формування нового підходу до образу людини, літературний характер, який утворювався.

1.Готуючись до відповіді на питання № 1, необхідно:

- вказати на етимологію та дати чітке визначення терміну „персонаж”, пояснити, чому він є більш точним, аніж поняття „літературний герой” та „дійова особа”, виділити основні джерела, якими може користуватися автор, створюючи персонажа, навести приклади.

2.Готуючись до відповіді на питання № 2, необхідно:

- дати визначення типу, зазначити, що художній образ (персонаж) є результатом типізації, поєднує типові та індивідуальні риси, висвітлити шлях створення літературного типу, навести приклади найбільш поширених у світовій літературі типів;

- розглянути різні підходи до вирішення питання класифікації персонажів, охарактеризувати „чисті типи”: авантюрно-героїчний та житійно-ідилічний, діяч та ідеолог, статичний та динамічний, позитивний та негативний, головний, другорядний, епізодичний, позасценічний тощо.

3.Готуючись до відповіді на питання № 3, необхідно:

а) вказати, що ім’я персонажа та портрет часто є засобами розкриття його внутрішнього світу, розглянути основні типи портретів (статичний та динамічний, ідеалізуючий, індивідуалізований, лейтмотивний тощо), простежити, як змінювалися зовнішні характеристики персонажів на різних етапах розвитку літературного процесу;

б) охарактеризувати побут, поведінку, мову як засоби розкриття внутрішнього світу персонажа, дати визначення понять „поведінковий канон”, „семіотична поведінка”, „монолог” (виділити різновиди монологів), „діалог”, „полілог”. Простежити, як змінювалися форми поведінки та мова персонажів на різних етапах розвитку літературного процесу;

г) дати чітке визначення поняття „психологізм”, визначити різновиди (явний, відкритий, прихований) та прийоми (внутрішній монолог, авторські коментарі, сни тощо) психологізму, простежити, як змінювалися підходи до зображення внутрішнього світу персонажів на різних етапах розвитку літературного процесу.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ.

1. Випишіть по 3 приклади різних прийомів психологізму з творів: „Пригоди Олівера Твіста”/ „Портрет Доріана Грея” О. Вайлда / „Гарі Поттер та філософський камінь” Дж. Роллінг.

2. Виписати окремо у індивідуальні словники літературознавчих термінів ключові поняття (характер, тип, дійова особа) та підготуватися до термінологічного диктанту.

3. Визначте тип та прийоми психологізму:

„Він був самозакоханий, як дівчина, і, мабуть, його хвороблива несміливість була одним із наслідків надмірного самолюбства. Якщо міс Ребека зуміє спіймати його, та ще й тільки-но вступивши в життя, то вона – особа з неабия­ким хистом.

Уже перший крок засвідчив її велику вправність. Називаючи Джозефа вродливим, вона знала, що Емілія скаже про це матері, а та, мабуть, Джозефу або принаймні буде потішена таким комп­ліментом її синові. Кожну матір таке потішить. Скажіть Сікораксі, що її син Калібан вродливий, мов Аполлон, і вона зрадіє, хоч сама хитра відьма й знає ціну таким словам. Та й Джозеф міг почути цей комплімент, бо ж Ребека говорила досить голосно; і він таки справді почув його, а що сам у душі вважав себе за красеня, то аж затремтів увесь з радості від такої похвали”.

(В.М. Теккерей, переклад О. Сенюк.)

„Під час таких мандрівок я не міг не чудуватися (хоча, здавалося, знаючи його багатий внутрішній світ, мав би цього чекати) винятковим аналітичним здібностям Дюпена. До того ж він мав вигляд людини, яка нестримно віддається своїй пристрасті і, коли не від розгадки, то принаймні від самого розгадування отримує велику насолоду,— Дюпен цього й не заперечував. Хвалькувато всміхаючись, він казав мені стишеним голосом, що в душі кожної людини знає віконечко, проз яке може бачити, що в кого на серці, й часто супроводив це твердження прямими доказами обізнаності з моїми справами, що мене дуже бентежило. В такі хвилини він ставав холодним і ніби чужим, очі робились безвиразні, а його звичайний густий тенор обертався на дискант і міг би дратувати, коли б не розважність і ясність його мови. Спостерігаючи його в цьому стані, я подумки поринав у давню філософію двоєдиності душі й розважав себе тим, що уявляв собі двох Дюпенів – творця та нищителя”.

(Е. По, переклад М. Сарницького)

„Рисове поле під Верчеллі повите кремовим літнім мревом. Обвислі криси капелюшка затінюють її силуваний усміх. Тіні миготять на силувано усміхненому обличчі, опеченому гарячим кремовим світлом, сірувато-сизі тіні попід вилицями, пасма жовткової жовтизни на вологому чолі, прогіркло жовчний гумор криється за легким прижмуром очей.

 Квітка, що вона дала моїй доньці. Благенький дарунок, благенька дарувальниця, благеньке синьожильне дитя.

 Падуя далеко за морем. Мовчазний середній вік, ніч, морок історії сплять під місяцем на Piazza delle Erbe. Місто спить. З підворіть темних вулиць очі повій виловлюють блудолюбів. Cinque servizi per cinque franchi. Темна хвиля чуття, ще, і ще, і ще”.

(Дж. Джойс, переклад Р. Доценка).

„Увесь вечір я почував себе незмірно щасливим. Коли ми сиділи у вітальні, мене вразили близькі стосунки Мюрієл з її матір'ю. Це так гарно. Вони знають вади одна одної, особливо вади, що стосуються товариської розмови, і докоряють за них поглядами. Місіс Федер невпинно стежить за Мюрієл, коли та починає говорити про свої літературні уподобання, а Мюрієл пильно дивиться на матір, коли вона стає надміру багатослівна. Хоч вони інколи й сперечаються, але між ними не може бути серйозної сварки, бо вони – мати і донька. Страшне і прегарне видовище. Та часом буває, коли я сиджу ними заворожений, мені хочеться, щоб містер Федер частіше встрявав до розмови. Часом я потребую його слова. Іноді, коли я переступаю поріг їхнього помешкання, мені здається, що я заходжу в неохайний світський жіночий монастир на дві особи. А коли я виходжу, мені здається, що М. та її мати напхали мені кишені пляшечками й слоїками з губною помадою, рум'янами, сітками на волосся, дезодораторами тощо. Я надзвичайно їм удячний, але не знаю, що робити з їхніми невидимими подарунками”.

(Дж. Д. Селінджер, переклад О. Тереха)

„Я починав любити Нью-Йорк, загадкову, збудливу жвавість його вечорів, безнастанне мигтіння людей та машин, яке так тішить допитливе око. Мені подобалося прогулюватися по П'ятій авеню, видивлятися в натовпі жінок з романтичною зовнішністю й уявляти собі, як за кілька хвилин я ввійду в життя тієї чи тієї з них і ніхто про це не дізнається і не осудить мене. Іноді я подумки супроводжував їх додому, до наріжного будинку якогось таємничого завулку, і, перше ніж зникнути в теплій темряві за дверима, вони озирались і усміхались мені у відповідь на мою усмішку. А часом у сутінках того сповненого чарів міста мене раптом огортала туга самотності, яку я вгадував і в інших – в бідних молодих клерках, що тинялися від вітрини до вітрини, аби якось згаяти час до самотньої вечері в ресторанчику, – в молодих клерках, що тут, у цих присмерках, марнували найкращі хвилини вечора й життя.

I пізніше, о восьмій, коли темними Сороковими вулицями до району театрів сунули гуркотливим потоком у п'ять рядів таксомотори, туга знову стискала мені серце. Під час зупинок перед світлофорами невиразні тіні в машинах схилялись одна до одної, і до мене долинали дзвінкі голоси і сміх у відповідь на жарт, якого я не почув, і вогники сигарет стрибали в незрозумілих мені жестах. I я уявляв собі, що теж поспішаю кудись туди, де панує радість, і, поділяючи веселе збудження цих людей, я зичив їм щастя”.

(Ф.С. Фіцджеральд, переклад М. Пінчевського).


4. Виконати у письмовій формі завдання для індивідуальної та самостійної роботи (на матеріалі оповідання Дж.Д.Селінджера «Хорошо ловится рыбка-бананка» за нижче наведеною схемою.

5. Підготуватися до усної характеристики персонажа (Х. Колфілда з повісті Дж.Д.Селінджера «Над пропастью во ржи» ) за наведеною схемою.

ІНДИВІДУАЛЬНЕ (письмове) ЗАВДАННЯ ДО СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ „ПЕРСОНАЖ, ЗАСОБИ РОЗКРИТТЯ ЙОГО ХАРАКТЕРУ”.
1. Охарактеризуйте епічного чи драматичного персонажа за схемою:

- ім'я (показове чи ні);

- персонаж головний, другорядний чи епізодичний / статичний чи динамічний / діяч чи ідеолог (враховуючи, що характеристики певних типів можуть поєднуватися в одному образі);

- типові (якого типу) та індивідуалізовані риси;

- виписати та прокоментувати портрет (динамічний чи статичний, які риси виділені, прийоми уподібнення речам, анімалізації, виражає внутрішній світ чи контрастує з ним, лейтмотивні деталі тощо);

- виписати та прокоментувати побут (житло, їжа, речі, що оточують персонажа тощо);

- експозиція персонажа ( інформація про його родину, минуле, обставини, у яких сформувався його характер, книги, що він читає тощо);

- поведінка (вчинки і мотивація);

- мова (багата чи примітивна, наявність у мові професіоналізмів, жаргонізмів тощо);

- тип психологізму, прийоми зображення внутрішнього світу персонажа;

- ставлення до нього інших персонажів, автора (авторська характеристика).

ВИСНОВОК:

- яким є зображуваний характер;

- за допомогою яких художніх засобів його створено (пейзажна характеристика, портретна характеристика, деталі побуту, мова персонажа, пряма авторська характеристика, самохарактеристика – листи, щоденники тощо);

- яке його місце та призначення у творі.

ДОДАТОК

Правила написання та оформлення письмових завдань

Композиційно кожна самостійна письмова робота будується за моделлю: І частина – формулювання проблеми і мети роботи; ІІ частина – виклад основного матеріалу дослідження; ІІІ частина – висновки.

Письмова робота повинна бути за обсягом ані менше, ані більше 2 (двох) сторінок, набраних на комп’ютері у форматі: шрифт – Times New Roman, розмір шрифту – 14, міжрядковий інтервал – 1,5, абзацний відступ – 1, 25 см, всі береги – 2 см.

Письмовій роботі передує титульний лист, який не рахується у загальній кількості сторінок.

Список використаних джерел оформлюється у відповідності до чинних вимог і не рахується у загальній кількості сторінок.

Зразок оформлення титульного листа самостійної письмової роботи:


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УНІВЕРСИТЕТ МИТНОЇ СПРАВИ І ФІНАНСІВ
Кафедра іноземних мов та професійної мовної підготовки

САМОСТІЙНА РОБОТА
з курсу «Вступ до літературознавства»
на тему:ПЕРСОНАЖ, ЗАСОБИ РОЗКРИТТЯ ЙОГО ХАРАКТЕРУ

Студента (-ки) _____курсу_____групи

напряму підготовки________________

_________________________________

_________________________________

(прізвище та ініціали)

Викладач_________________________

_________________________________

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

Національна шкала________________

Кількість балів_____Оцінка ЄКТС___

м. Дніпро – 20___рік

ДОДАТОК
ХРЕСТОМАТІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

Тема: Персонаж, та засоби розкриття його характеру.

Г.В.Ф. Гегель. Естетика

“Важливішою за|поважніш зовнішню сторону є життєвість характерів|вдач|, які не можуть бути просто уособленням яких-небудь цілей, як це дуже|занадто| часто трапляється у|в,біля| наших сучасних драматичних поетів... Недостатньо і чисто поверхневої|поверхової,зверхньої| індивідуальності, оскільки тоді зміст|вміст,утримання| і форма починають|розпочинають,зачинають| розпадатися за прикладом алегоричних фігур”. “Головне при цьому — не просто широта своєрідних рис вдачі, а всепрониклива| індивідуальність... Такі, наприклад, індивіди в трагедіях Софокла, хоча в них і немає того багатства особливих рис|меж|, з|із| яким виступають|вирушають| перед нами епічні герої Гомера. З|із| нових поетів головним чином Шекспір і Гете створили найбільш життєві характери|вдачі|, тоді як французи, особливо в своїй ранній драматичній поезії, задовольнялися швидше|скоріше,скоріш| формальними і абстрактними представниками загальних|спільних| типів і пристрастей, чим достовірно живими|жвавими| індивідами”. “В епосі широта і різносторонність характерів|вдач|, обставин, подій, що відбуваються|походять|, може одержати|отримати| достатній простір, в драмі ж найповніша дія надає|робить,виявляє,чинить| зосередженості в певній колізії і боротьбі навколо|навкруг,довкола| неї” [цит|. за 27, с. 152].

М.М. Бахтін Автор и герой в эстетической деятельности // Эстетика словесного творчества

Характером|вдачею|ми називаємо таку форму взаємодії героя і автора, яка має на меті|задавання| створити ціле героя як певної особистості|особистості| <...> герой з самого початку|з самого початку| представлений як ціле <...> все сприймається як момент характеристики героя, виконує характерологічну| функцію, все зводиться і служить відповіді на питання: хто він”. “Побудова|шикування| характеру|вдачі| може відбуватися двома основними способами|направленнях|. Перший ми назвемо|накликатимемо| класичною побудовою|шикуванням| характеру|вдачі|, другий — романтичною. Для першого типу побудови|шикування| характеру|вдачі| основою є|з'являється,являється| художня цінність долі...“. “На відміну від класичного романтичний характер|вдача| є самочинним| і ціннісно ініціативним.|передбачає| Цінність долі для художнього завершення при цьому є непридатною. Тут індивідуальність героя розкривається не як доля, а як ідея або, точніше, як втілення ідеї”.

“Якщо характер|вдача| встановлюється стосовно цінностей світогляду, виражає|виказує,висловлює| пізнавально-етичну настанову людини в світі..., то тип далекий від меж|кордонів| світу|світу| і виражає|виказує,висловлює| настанову людини стосовно вже конкретизованих| і обмежених епохою і середовищем|середою| цінностей, до благ, тобто до сенсу|змісту,рації|, що вже став буттям (у вчинку характеру|вдачі| сенс|зміст,рація| вперше|уперше| стає буттям). Характер|вдача| у минулому, тип в сьогоденні; оточення характеру|вдачі| дещо символізоване|, наочний|предметний| світ навколо|навкруги,довкола| типу є інвентарним|. Тип — пасивна позиція колективної особистості|особистості|”. “Тип не лише|не лише| сплетений з|із| навколишнім світом (наочним|предметним| оточенням), але|та| зображується|змальовується| як обумовлений ним у всіх своїх моментах, тип — необхідний момент певного оточення (не ціле, а тільки|лише| частина|частка| цілого). Тип припускає|передбачає| перевагу|вищість| автора над героєм і повну|цілковиту| ціннісну непричетність його до світу героя; звідси автор абсолютно|цілком| критичний. Самостійність героя в типі суттєво знижена...” [цит|. за 27, с. 110].

В.І. Тюпа Характеристика літературна

Х. л. — виділення суттєвих особливостей персонажів, подій, переживань|вболівань|. У вужчому значенні| Х. називають один з літ. компонентів — оцінні загальні|спільні| відомості про героя, що повідомляються ним самим (автохарактеристика), іншим персонажем або автором. Х. знаходяться|перебувають| на стику опису і міркування, складаючи безпосередньо-узагальнену — генералізуючу| сторону худож|нього зображення” [цит|. за 27, с. 99].

S. Sierotwiński Słownik terminów literackich.

Герой. Один з центральних персонажів в літературному творі|добутку|, активний в подіях|випадках|, основних для розвитку дії, що зосереджує на собі увагу.

Герой головний. Літературний персонаж, найбільш залучений до перебігу подій, чия доля — в центрі фабули”.

Персонаж літературний. Носій конструктивної ролі в творі|добутку|, автономний і втілений|уособлений| в уявному образі (це може бути особа|особистість|, тварина, рослина, ландшафт, предмет, фантастична істота, поняття), залучений до дії (герой) або тільки|лише| епізодично вказаний (напр., особа|особистість|, важлива|поважна| для характеристики середовища|середи|). З урахуванням|з врахуванням| ролі літературних персонажів в цілісності твору|добутку| можна розподілити їх на головних (першого плану), побічних (другого плану) і епізодичних, а з погляду на їх участі в розвитку фабули — на тих, що діють|надходять| (активних) і пасивних” [цит|. за 27, с. 107].

Wilpert G. von. Sachwörterbuch der Literatur.

Персонаж (лат. figura — образ|зображення|) — будь-яка присутня|усяка| в поезії, епіці і драмі, фіктивна особистість|особистість|, що називається також характером|вдачею|; проте|однак| слід віддати перевагу сфері «літературних П.» на відміну від природних особистостей|особистостей| і лише|лише| контурно окреслених характерів|вдач|”.

Герой є| втілення героїч|. діянь і чеснот|доброчесностей|, яке завдяки зразковій поведінці викликає захоплення, так в героїчній поезії, епосі, пісні і сазі, що неодноразово виникали з|із| античного культу героїв і предків. У|в,біля| нього передбачається|припускається| високе соц|. походження. З|із| обуржуазненням літ. у ХУІІІ ст. представник соціального і характерного|вдача| перетворюється на жанрову роль, тому сьогодні взагалі сфера головних персонажів і ролей драми або епічної поезії — центр дії не зважаючи на соціальне походження, стать|стать| або персон. властивості; отже, також для негероїчного, пасивного, проблематич|., негативного Г. або — антигероя|, який в сучасній літ. (за винятком тривіальної літ. і соціаліст. реалізму) в якості страждальця або жертви змінив|позмінював| сяючого Г. раннього часу. — позитивний Г., протагонист|, — негативний|заперечний| Г., — Антигерой|[цит|. за 27, с. 107].

Dictionary of World Literary Terms / By J. Shipley.

Герой. Центральна фігура або протагонист| в літературному творі|добутку|; персонаж, якому симпатизує читач або слухачі” [цит|. за 27, с. 107].

The Longman Dictionary of Poetic Terms / By J. Myers, M. Simms.

Герой (від грецького «захисник») — спочатку чоловік — або жінка, героїня — чиї надприродні здібності і характер|вдача| підіймають|підіймають| його — або її — на рівень бога, напівбога або короля-воїна. Найбільш поширене сучасне розуміння терміну також припускає|передбачає| високий моральний характер|вдачу| людини, чия сміливість, подвиги і благородство цілей примушують|заставляють| виключно|винятково| ним або нею захоплюватися. Термін також часто невірно використовується як синонім головного персонажа в літературі”.

Протагоніст (від грецького — «перший ведучий») в грецькій класичній драмі — актор, який грає першу роль. Термін став позначати|значити| головного або центрального персонажа в літературному творі|добутку|, але|та| того, який може і не бути героєм. Протагоніст боротиметься з|із| тим, з|із| ким він в конфлікті, з|із| антагоністом”.

Другорядний герой (deuteragonist) (від грецького — «другорядний персонаж») — персонаж другорядної важливості по відношенню до головного героя (протагоніста|) в класичній грецькій драмі. Нерідко|незрідка| другорядний герой є|з'являється,являється| антагоністом” [цит|. за 27, с. 107].

Cuddon J.A. The Pinguin Dictionary of Literary Terms and Literary Theory.

Антигерой|. «Не-герой», або антитеза старомодному герою, який був здатний|здібний| на героїчні вчинки, був відважним, сильним, хоробрим і винахідливим. Трохи сумнівно, чи існував колись подібний герой в белетристиці, за винятком деяких романів масової (дешевої) літератури і романтичної новели. Проте|тим не менше|, існує багато літературних героїв, що виявляють|виявляють| благородні якості і ознаки доброчесності|доброчесності|. Антигерой| — це людина, яка наділена схильністю до невдач. Антигерой| некомпетентний, нетактовний, незграбний, дурний|безглуздий| і смішний”.

Герой і героїня. Головний чоловічий і жіночий персонажі в літературному творі|добутку|. У критиці ці терміни не мають конотацій| добропорядності або честі. Негативні|заперечні| персонажі теж|також| можуть бути центральними” [цит|. за 27, с. 107].

А. Чернишев. Персонаж

П. (франц|. personnage, від лат. persona — особистість|особистість|, особа|обличчя,лице|) — дійова особа драми, романа, повісті і інших художніх творів|добутків|. Термін «П.» частіше вживається стосовно другорядних дійових осіб” [цит|. за 27, с. 107].

Є.П. Баришніков. Літературний герой

Л. г. — образ|зображення| людини в літературі. Однозначно з|із| Л. г. нерідко|незрідка| вживаються поняття «дійова особа» і «персонаж». Іноді|інколи| їх розрізняють: Л. г. називають дійових осіб (персонажів), змальованих багатогранніше і вагоміше|ваговитих| для ідеї твору|добутку|. Іноді|інколи| поняття «Л. г.» відносять лише до дійових осіб, близьких до авторського ідеалу людини (т.з. «позитивний герой») або що утілюють|втілюють| героїч|. начало|розпочало,зачало|. Слід, проте|однак|, відзначити, що в літ. критиці ці поняття, разом з|поряд з,поряд із| поняттями характер|вдача|, тип і образ|зображення| є взаємозамінними” [цит|. за 27, с. 108].

В.І. Масловський. Літературний герой

Л. г., худож|ній образ|зображення|, одне з визначень цілісного існування людини в мистецтві| слова. Термін «Л. г.» має два значення: 1) він підкреслює провідне положення|становище| дійової особи в творі|добутку| (як головного героя порівняно з персонажем), вказуючи|вказуючи|, що дана особа|обличчя,лице| несе осн|овне проблемно-тематич|не навантаження. <...> В деяких| випадках поняття «Л. г.» вживається для позначення будь-якої|усякої| дійової особи твору|добутку|. 2) Під терміном «Л. г.» розуміється цілісний образ|зображення| людини — в сукупності його зовнішності|подоби|, образу|зображення| думок|гадок|, поведінки і душевного світу; близький за значенням|змісту,рації| термін «характер|вдача|» (див. Характер|вдачу|), якщо брати його у вузькому, а не в розширенному значенні, позначає|значить| внутр|ішній психол|огічний розріз особистості|особистості|, її природні властивості, натуру” [цит|. за 27, с. 108].

G. von Wilpert Sachwörterbuch der Literatur.

Характер|вдача| (грец|. — відбиток), в літературознавстві взагалі будь-який|усякий| персонаж , котрий діє в драматичному| або оповідному|розповідному| творі|добутку|, що копіює дійсність або вигаданий, але|та| такий, що виділяється завдяки індивідуальній характеристиці своєю особистою|особовою| своєрідністю на тлі|на фоні| голого, нечітко змальованого типу” [цит|. за 27, с. 108].

Dictionary of World Literary Terms / By J. Shipley.

Тип. Людина (у романі або драмі), що не є закінченим одиничним|поодиноким| образом|зображенням|, а| демонструє характерні|вдача| риси|межі| певного класу людей” [цит|. за 27, с. 109].

The Longman Dictionary of Poetic Terms / By J. Myers, M. Simms.

Характер|вдача| (від грецького «робити|чинити| відмінним|іншим|») — особистісь|особистість| в літературному творі|добутку|, чиїми особливостями є|з'являються,являються| легко розпізнавані (хоча іноді|інколи| і досить складні) моральні, інтелектуальні і етичні якості” [цит|. за 27, с. 109].

Д.Д. Благой. Тип

“...В широкому значенні цього слова, всі образи|зображення| і особистості|обличчя,лиця| будь-якого художнього твору|добутку| неминуче мають типовий характер|вдачу|, є|з'являються,являються| літературними типами”. “...Під поняття літературного типу у власному його значенні підійдуть далеко не всі персонажі поетичних творів|добутків|, а лише образи|зображення| героїв і осіб|облич,лиць| із вираженою|із| художністю, тобто такі, що володіють величезною узагальнювальною силою...” “... Окрім|крім| типових образів|зображень| ми знаходимо|находимо| в літературних творах|добутках| образи|зображення|-символи і образи|зображення|-портрети”. “Тоді як образи|зображення|-портрети мають у собі надлишок індивідуальних рис|меж|, що перебільшують|шкоду| їх типове значення, в символічних образах|зображеннях| широта цього останнього до кінця розчиняє в собі їх індивідуальні форми” [цит|. за 27, с. 109].

Г.П. Абрамович Тип літературний.

Т. л. (від грец|. typos — образ|зображення|, відбиток, зразок|взірець|) — художній образ|зображення| певного індивіда, в якому| втілені риси|межі|, характерні|вдача| для тієї або іншої групи, класу, народу, людства. Обидва аспекти, що складають органічну єдність, — жива|жвава| індивідуальність і загальна значущість літературного Т., — є однаково важливими|поважні|...” [цит|. за 27, с. 109].

Ежи Фарыно Введение в литературоведение.

“...Під поняттям «персонаж» ми матимемо на увазі будь-яку особу|обличчя,лице| (з|із| антропоморфними істотами включно), яка одержує|отримує| в творі|добутку| статус об'єкту опису (у літературному тексті), зображення (у живописі), демонстрації (у драмі, спектаклі, фільмі)”.

“Н|добе всі антропоморфні істоти або особи|обличчя,лиця|, котрі зустрічаються в тексті, присутні в ньому однаковим чином. Одні з них мають статус об'єктів світу|світу| даного твору|добутку|. Це, так би мовити, «персонажі-об'єкти». Інші| даються тільки|лише| як зображення, але|та| самі в світі твору|добутку| не з'являються|появляються|. Це «персонажі-зображення». А інші всього лише згадуються, але|та| не виводяться в тексті ані як присутні об'єкти, ані навіть як зображення. Це «відсутні персонажі». Їх слід відрізняти від згадок|згадувань| осіб|облич,лиць|, які по конвенції даного світу зовсім не можуть в ньому з'явитися|появитися|. «Відсутні» ж конвенцією не виключаються, а навпаки, допускаються. Тому їх відсутність помітна і цим самим — значуща” [цит|. за 27, с. 110].

Н. Фрай Анатомія критики.

“Сюжет літературного твору|добутку| — це завжди розповідь|оповідання| про те, як хтось|ніхто| здійснює|скоює,чинить| щось. «Хтось|ніхто|», якщо це людина, є|з'являється,являється| героєм, а «щось», що йому вдається або не вдається зробити|вчинити|, визначається тим, що він може або міг би зробити, залежно від задуму автора і зумовлених цим очікувань|чекань| аудиторії...

1. Якщо герой перевершує людей і їх оточення за якістю, то він — божество і розповідь|оповідання| про нього є міфом в звичайному|звичному| сенсі|змісті,рації| слова, тобто оповіданням про бога ...

2. Якщо герой перевершує людей і своє оточення за ступенем|мірі|, то це — типовий герой сказання. Вчинки його дивовижні|дивні|, проте|однак| сам він зображується|змальовується| людиною. Герой цих оповідей переноситься в світ, де дія звичайних|звичних| законів природи частково припинена. Тут ми відходимо від міфу у власному сенсі|змісті,рації| слова і вступаємо в сферу легенди, казки, Mдrchen і їх літературних похідних.

3. Якщо герой перевершує інших людей за ступенем|мірі|, але|та| залежить від умов земного існування, то це — володар. Він наділений владою, пристрасністю і силою|вираження|, проте|однак| його вчинки все ж таки|все же| підлягають критиці суспільства|товариства| і підкоряються законам природи. Це герой високого міметичного| модусу, перш за все|передусім| — герой епосу і трагедії.

4. Якщо герой не перевершує ані інших людей, ані власне оточення, то він є|з'являється,являється| одним з нас: ми ставимося до нього, як до звичайної|звичної| людини, і вимагаємо від поета дотримуватися тих законів правдоподібності, які відповідають нашому власному досвіду|досліду|. І це — герой низького міметичного| модусу, перш за все|передусім| — комедії і реалістичної літератури. На цьому рівні автору нерідко|незрідка| важко|скрутно| буває зберегти поняття «герой», що уживається у вказаних вище модусах в своєму строгому|суворому| значенні.

5. Якщо герой нижчий за нас за силою і розумом|глузду|, так що у|в,біля| нас виникає відчуття|почуття|, що ми звисока спостерігаємо його несвободу, поразки|уражень| і абсурдність існування, то тоді герой належить іронічному модусу. Це вірно і у тому випадку, коли читач розуміє, що він сам знаходиться|перебуває| або міг би знаходитися|перебувати| в такому ж положенні|становищі|, про яке, проте|однак|, він здатний|здібний| судити з більш незалежної точки зору” [цит|. за 27, с. 111].

Л.Я. Гінзбург Про літературного героя

“Літературний персонаж — це, по суті, серія послідовних появ однієї особи|обличчя,лиця| в межах даного тексту. Впродовж|упродовж| одного тексту герой може виявлятися в найрізноманітніших формах ... Механізм поступового нарощування цих проявів|виявів| особливо очевидний у великих романах, з|із| великою кількістю дійових осіб. Персонаж зникає, поступається місцем іншим, щоб через кілька сторінок знову з'явитися|появитися| і додати ще одну ланку до нарощуваної єдності.

Ознаки, що повторюються, більш менш стійкі, утворюють властивості персонажа. Він постає|з'являється| як одноякісний або багатоякісний, з|із| якостями односпрямованими|однонапрямленими| або різноспрямованими”.

“Поведінка героя і його характерологічні| ознаки взаємопов'язані. Поведінка — вияв властивих йому властивостей, а властивості — стереотипи процесів поведінки. При цьому поведінка персонажа — це не тільки|не лише| вчинки, дії, але і будь-яка участь в сюжетному русі, залучена до дії, |ско а навіть будь-яка зміна душевних станів.

Про властивості персонажа повідомляє автор або розповідач, вони виникають з|із| його самохарактеристики або з|із| думок інших дійових осіб. Разом з тим|в той же час| читачеві самому надається визначати ці властивості — акт, подібний життєвій стереотипізації поведінки наших знайомих, щохвилини нами здійснюваний. Акт, подібний і одночасно інший, тому що|бо| літературний герой заданий нам чужою творчою волею — як завдання|задача| з|із| передбаченим|пророченим| рішенням|розв'язанням,вирішенням,розв'язуванням|”.

“Єдність літературного героя — не сума, а система, з|із| своїми організуючими її домінантами. Не можна, наприклад, зрозуміти і сприйняти структурної єдності поведінки героїв Золя без механізму біологічної спадкоємності або героїв Достоєвського без передумови необхідності особистого|особового| рішення етично-філософського питання життя” [цит|. за 27, с. 112].

перейти в каталог файлов


связь с админом